Патріотизм і уряд.

   Мені вже декілька разів доводилося висловлювати думку про те, що патріотизм є у наш час почуття неприродне, безрозсудне, шкідливе, що заподіює велику частку тих лих, від яких страждає людство, і що тому почуття це не повинно виховуватись, як це робиться тепер, - а навпаки, подавлюватись і знищуватись усіма залежними від розумних людей засобами. Але дивна справа, незважаючи на пряму і очевидну залежність  від цього почуття, загального озброєння і згубних воєн, що розоряють народи, усі мої аргументи про відсталість, невчасність і шкоду патріотизму зустрічалися і досі зустрічаються або мовчанням, або умисним нерозумінням, або  завжди одним і тим самим дивним запереченням: мовляв, шкідливим є тільки поганий патріотизм, джингоїзм, шовінізм, але що справжній, хороший патріотизм є дуже піднесене моральне почуття, засуджувати яке не лише безрозсудно, а навіть злочинно. Про те ж, в чому полягає цей справжній, хороший патріотизм, або зовсім не говориться, або замість пояснення вимовляються пихаті, пишномовні фрази, або ж підставляється під поняття патріотизму щось, що не має нічого спільного з тим патріотизмом, який ми усі знаємо і від якого усі так жорстоко страждаємо.

   Говориться зазвичай, що справжній, хороший патріотизм полягає в тому, щоб бажати своєму народові або державі справжніх благ, таких, які не порушують благ інших народів.

   Днями, розмовляючи з англійцем про нинішню війну, я сказав йому, що справжня причина цієї війни не корисливі цілі, як це звичайно говориться, але патріотизм, як це очевидно по настрою усього англійського суспільства. Англієць не погодився зі мною і сказав, що якщо це і справедливо, то сталося це від того, що патріотизм, який надихає тепер англійців, поганий патріотизм; хороший же патріотизм - той, яким він пройнятий, - полягає в тому, щоб англійці, його співвітчизники, не поступали погано.

   - Хіба ви бажаєте, щоб не поступали погано тільки одні англійці? - запитав я.

   - Я усім бажаю цього! - відповів він, ясно показавши цією відповіддю, що властивості істинних благ, чи будуть це блага моральні, наукові, або навіть прикладні, практичні, - по суті своїй такі, що вони поширюються на усіх людей, і тому бажання таких благ будь-кому не лише не є патріотизмом, але й виключає його.

   Так само не є патріотизмом і особливості кожного народу, що інші захисники патріотизму умисне підставляють під це поняття. Вони кажуть, що особливості кожного народу складають необхідну умову прогресу людства, і тому патріотизм, який прагне утримати ці особливості, є хороше і корисне почуття. Але хіба не очевидно, що якщо колись ці особливості кожного народу, звичаї, вірування, мови складали необхідні умови життя людства, то у наш час ці самі особливості стають  головною перешкодою здійсненню вже усвідомлюваного людьми ідеалу братерського єднання народів. І тому підтримка і захист особливостей будь якої: російської, німецької, французької, англосакської народності викликає таку ж підтримку і захист не лише польської, угорської, ірландської, але і баскської, провансальської, мордовської, чуваської і безлічі інших народностей, що служить не зближенню і єднанню людей, а все більшому і більшому їх відчуженню і розподілу.

   Отже не уявний, а дійсний патріотизм, той, який ми усі знаємо, під впливом якого перебуває більшість людей нашого часу і від якого так жорстоко страждає людство, - не є бажання духовних благ своєму народові (бажати духовних благ не можна одному своєму народові),  і не може бути особливостями народних індивідуальностей (це  властивість, а не почуття), - а дійсний, не уявний патріотизм є дуже виразне почуття переваги свого народу або держави перед іншими народами або державами, і  бажання своєму народові або державі найбільшого добробуту і могутності, які можуть бути придбані і завжди отримуються тільки через втрату добробуту і могутності інших народів або держав.

   Здавалося б очевидно, що патріотизм, як почуття, є почуття погане і шкідливе; як вчення ж - вчення безглузде, оскільки зрозуміло, що якщо кожен народ і держава вважатимуть себе найкращим з народів і держав, то усі вони знаходитимуться в грубому і шкідливому заблудженні.    


 2  

   Здавалося б і шкідливість і нерозумність патріотизму мають бути очевидні людям. Але, дивна справа, освічені,  розумні люди не лише не бачать цього самі, але з великою завзятістю і гарячністю, хоча і без всяких розумних підстав оспорюють всяку вказівку на шкоду і нерозумність патріотизму і продовжують вихваляти його доброчинність і піднесеність.

   Що ж це означає?

   Одне тільки пояснення цього дивного явища мені вбачається. Уся історія людства з прадавніх часів і до нашого часу може розглядатись як рух свідомості окремих людей  і однорідних спільнот, від ідей нижчих до ідей вищих.

   Увесь шлях, пройдений як кожною окремою людиною, так і однорідною спільнотою людей, можна собі представити як послідовний ряд східців від самої нижчої, такої, що знаходиться на рівні тваринного життя, до самої вищої, до якої може тільки піднятися в цей історичний момент свідомість людини.

   Кожна людина так само, як і окремі однорідні групи - народи, держави, завжди йшли і йдуть по цих, так би мовити - сходах ідей. Одна частина людства йде вперед, інша далеко відстає, третя - більшість, рухається в середині. Але усі, на якій  би сходинці вони не знаходились, неминуче і нестримно рухаються від нижчих ідей до вищих. І завжди, в кожен цей момент, як окрема людина, так і кожна однорідна група людей, передова, середня або задня, знаходяться в  різних співвідношеннях до трьох ступенів ідей, серед яких рухаються.

   Завжди, як для окремої людини, так і для окремої спільноти людей, є ідеї що вже пройшли, віджиті, які стали чужими, і до яких люди вже не можуть повернутися, як наприклад, для нашого християнського світу - ідеї людоїдства, всенародного грабежу, викрадення дружин і тому подібне, про які залишаються лише спогади; є ідеї сьогодення, які насаджені людям через виховання, через приклад, або усією діяльністю довкілля, це ідеї, під владою яких вони живуть нині, як наприклад: ідеї власності, державного устрою, торгівлі, користування домашніми тваринами і тому подібне. І є ідеї майбутнього, з яких одні вже близькі до здійснення і примушують людей змінювати своє життя і боротися з колишніми формами, як, наприклад, у нашому світі ідеї звільнення робітників, рівних прав для жінок, вегетаріанство і інші ідеї, хоча вже і усвідомлювані людьми, але які ще не вступили в боротьбу з колишніми формами життя. Такими ж у наш час теж названі ідеї ідеальними : знищення насильства, встановлення спільності майна, єдиної релігії, загального братерства людей.

   І тому всяка людина і всяка однорідна сукупність людей, на якій би сходинці ідей вони не стояли, маючи позаду себе віджиті спогади минулого, а перед собою ідеали майбутнього, - завжди знаходяться в процесі боротьби між зникаючими ідеями сьогодення з  ідеями майбутнього, які тільки починають входити в життя. І  стається зазвичай так, що відмираюча ідея, яка була корисною, а часом і необхідною в минулому, стає зайвою, і після більш менш тривалої боротьби, поступається місцем новій ідеї, яка здавалась раніше ідеалом, а стала ідеєю сучасності.

   Але буває і так, що віджита ідея, яка у свідомості людей вже замінена вищою ідеєю, стає такою, що утримання цієї віджитої ідеї вигідне для деяких людей, які мають найбільший вплив в суспільстві. І ця віджита ідея, незважаючи на своє різке протиріччя  усьому зміненому в інших відношеннях устрою життя, ще продовжує впливати на людей і керувати їх вчинками. Така затримка віджилої ідеї завжди відбувалася і відбувається в області релігійній. Причина цього та, що жерці, вигідне положення яких пов'язане з віджилою релігійною ідеєю, користуючись своєю владою, умисне утримують людей у застарілій ідеї.

   Те ж саме і з тих самих причин відбувається в області державній по відношенню до ідеї патріотизму, на якій ґрунтується всяка державність. Люди, яким вигідна підтримка цієї ідеї, яка не має вже ніякого ні сенсу, ні користі, штучно підтримують її. Маючи ж наймогутніші засоби впливу на людей, вони завжди це можуть робити.

   У цьому представляється мені пояснення того дивного протиріччя, в якому знаходиться віджила ідея патріотизму до усіх супротивних їй за своїм складом ідей, що увійшли у наш час до свідомості християнського світу.

3

   Патріотизм, як почуття виняткової любові до свого народу і як вчення про героїзм, пожертвування своїм спокоєм, майном і навіть життям для захисту слабких від побиття і насильства ворогів, - був вищою ідеєю того часу, коли всякий народ вважав за можливе і справедливе, для свого блага і могутності, піддавати побиттю і грабежу людей іншого народу; але вже близько 2000 років тому, кращими представниками мудрості людства почала визнаватись вища ідея братерства людей, і ідея ця, все більше і більше входячи у свідомість, здобула у наш час найрізноманітнішого втілення. Завдяки покращенню засобів спілкування, єдності промисловості, торгівлі, мистецтву, знанням, люди нашого часу до такої міри пов'язані між собою, що небезпека завоювань, вбивств, насильства з боку сусідніх народів вже абсолютно зникла, і усі народи (народи, а не уряди) живуть між собою в мирних, взаємно    вигідних, дружніх торговельних, промислових, розумових стосунках, порушувати які їм немає ніякого ні сенсу, ні потреби. І тому, здавалося б, віджите почуття патріотизму повинно було б як зайве і несумісне зі свідомістю братерства людей різних народностей,   все більше і більше знищуватися і зовсім зникнути. А тим часом здійснюється зворотнє: це шкідливе і віджите почуття   не лише продовжує існувати, але все більше і більше розпалюється.

   Народи без жодної розумної основи, всупереч своїй свідомості і своїм вигодам, не лише співчувають урядам в їх нападах на інші народи, в їх захопленнях чужих володінь і відстоюванні насильством того, що вже захоплене, але й самі вимагають цих нападів, захоплень і відстоювань, радіють ним, гордяться ними. Дрібні пригнічені народності, що підпали під владу великих держав: поляки, ірландці, чехи, фіни, вірмени, - виступаючи проти патріотизму завойовників, який давить їх, до такої міри заразилися від пригноблюючої їх народності цим віджившим, непотрібним, безглуздим і шкідливим почуттям патріотизму,  що уся їх діяльність стала зосереджена на ньому і  вони вже самі, страждаючи від патріотизму сильних народів, готові зробити над іншими народностями із-за того ж патріотизму те саме, що робили і роблять над ними народності, які їх підкорили.   Відбувається це через те, що правлячі класи (розуміючи під цим не одні уряди з їх чиновниками, але і усі класи, що користуються виключно вигідним положенням: капіталісти, журналісти, більшість художників, учених) можуть утримувати своє виключно вигідне порівняно з народними масами положення тільки завдяки державному устрою, підтримуваному патріотизмом. Маючи ж у своїх руках усі наймогутніші засоби впливу на народ, вони завжди неухильно підтримують в собі і інших патріотичні почуття, тим більше, що ці почуття, підтримуючі державну владу, більше всього й винагороджуються цією владою.

   Всякий чиновник тим більше зростає по службі, чим більший він патріот; так само і військовий може посунутися у своїй кар'єрі тільки на війні, яка викликається патріотизмом.

   Патріотизм зі своїми наслідками - війнами дає величезний дохід газетникам і несе вигоду для більшості торгуючих. Всякий письменник, учитель, професор тим більше забезпечує своє положення, чим більше пропагує патріотизм. Всякий імператор, король тим більше здобуває слави, чим більше він відданий патріотизму.

   У руках правлячих класів військо, гроші, школа, релігія, преса. У школах вони розпалюють в дітях патріотизм історіями, описуючи свій народ кращим з усіх народів і завжди правішим; у дорослих розпалюють це ж почуття видовищами, урочистостями, пам'ятниками, патріотичною брехливою пресою; головне ж, розпалюють патріотизм тим, що, здійснюючи всякого роду несправедливості і жорстокості проти інших народів, збуджують в них ворожнечу до свого народу, і потім користуються цією ворожнечею для збудження ворожнечі і у своєму народі.

   Розпалювання цього жахливого почуття патріотизму йшло в європейських народах в швидко зростаючій прогресії, і у наш час дійшло до останньої межі, далі якої йти вже нікуди.

4

   На пам'яті усіх, не старих навіть людей нашого часу здійснилася подія, яка найочевиднішим чином показала те вражаюче одурманення, до якого доведені були патріотизмом люди християнського світу.  

Німецькі правлячі класи розпалили патріотизм своїх народних мас до такої міри, що в другій половині XIX століття був запропонований народові закон, по якому усі люди без виключення мали ставати солдатами, усі сини, чоловіки, батьки, учені,   повинні навчатися вбивству, бути покірними рабами у  вищого класу і бути беззаперечно готовими на вбивство тих, кого їм велять вбивати : вбивати людей пригноблюваних народностей і своїх робітників, що захищають свої права, своїх батьків і братів, як публічно заявив про це найзухваліший з усіх володарів - Вільгельм II.

   Ця жахлива міра, яка найгрубішим чином ображає усі кращі почуття людей, була без нарікання прийнята народом Німеччини під впливом патріотизму. Наслідком її стала перемога над французами. Перемога ця ще більш розпалила патріотизм Німеччини і потім Франції, Росії і інших держав, і усі люди континентальних держав покірливо підкорилися впровадженню загальної військової повинності, тобто рабству, з яким за мірою приниження і поневолення не може бути порівняне  жодне з древніх рабств. Після чого рабська покірність мас в ім'я патріотизму, зухвалість, жорстокість і безумство урядів вже не знали меж. Почалися навперебій, викликані частково примхою, частково марнославством, частково користю захоплення чужих земель в Азії, Африці, Америці, а з цим усе більша і більша недовіра і озлоблення урядів один до одного.
   Знищення народів на захоплених землях сприймалося як щось, само собою зрозуміле. Питання було тільки в тому, хто раніше захопить чужу землю і знищуватиме її мешканців.

   Усі правителі не лише самим явним чином порушували і порушують проти підкорених народів і один проти одного самі первісні вимоги справедливості, але здійснювали і здійснюють всякого роду обмани, шахрайства, підкупи, підлоги, заняття шпигунством, крадіжки, вбивства, і народи не лише співчували і співчувають усьому цьому, але радіють тому, що не інші держави, а їх держави здійснюють ці злочини. Взаємна ворожість народів і держав досягла останнім часом таких дивних меж, що, не дивлячись на те, що немає ніякої причини одним державам нападати на інші, усі знають, що всі держави завжди стоять один проти одного з випущеними кігтями і вискаленими зубами і чекають тільки того, щоб хто-небудь впав в нещастя і ослабів, щоб можна було з найменшою небезпекою напасти і розірвати його.

   Усі народи так званого християнського світу доведені патріотизмом до такого озвіріння, що не лише ті люди, які поставлені в необхідність вбивати або бути убитими, бажають або радіють вбивству, але і люди, що без жадних загроз спокійно живуть у своїх  будинках в Європі, завдяки швидким і легким повідомленням і пресі, усі люди Європи і Америки - при всякій війні - знаходяться в стані глядачів в римському цирку і так само, як і там, радіють вбивству і так само кровожерно кричать: "Pollice verso"! (великі пальці до низу)

   Не лише дорослі, але діти, чисті, мудрі діти, судячи по тій народності, до якої вони належать, радіють, коли дізнаються, що побито, розтерзано розривними снарядами не 700, а 1000 англійців або баєрів.

   І батьки, я знаю таких, заохочують дітей в цьому звірстві.

   Але мало і цього. Всяке збільшення війська однієї держави (а всяка держава, знаходячись в небезпеці, заради патріотизму прагне збільшити його) примушує сусідню державу, також з патріотизму, збільшувати свої війська, що викликає нове збільшення першого.

   Те ж відбувається з фортецями, флотами: одна держава побудувала 10 броненосців, сусідні побудували 11; тоді перше будує 12 і так далі в нескінченній прогресії.

   - "А я тебе ущипну". - А я тебе кулаком. - "А я тебе батогом". -А я палицею. - "А я з рушниці".. Так сперечаються і б'ються тільки злі діти, п'яні люди або тварини, а тим часом, це здійснюється в середовищі вищих представників найосвіченіших держав, тих самих, які керують вихованням і моральністю своїх підданих.

  

5

  

   Положення усе погіршується і погіршується і зупинити це погіршення, що веде до явної погибелі, немає ніякої можливості. Єдиний вихід, що представлявся легковірним людям, з цього положення закритий тепер подіями останнього часу; я кажу про Гаагську конференцію і війною Англії з Трансваалем, яка відразу ж настала після неї.

   Якщо мало і поверхнево мислячі люди ще могли тішитися думкою, що міжнародні суди можуть усувати трагедію війни і  зростаючих озброєнь, то Гаагська конференція з війною, що слідувала за нею, очевидним чином показали неможливість вирішення питання таким шляхом. Після Гаагськоїконференції стало очевидно, що до тих пір, поки існуватимуть уряди з військами, припинення озброєнь і воєн неможливі. Для того, щоб можлива була угода, потрібно щоб ті, що погоджуються вірили один одному. Для того ж, щоб держави могли вірити один одному, вони повинні скласти зброю, як це роблять парламентері, коли з'їжджаються для нарад. До тих же пір, поки уряди, не вірячи один одному, не лише не знищують, не зменшують, але усі збільшують війська відповідно до збільшення у сусідів, неухильно через шпигунів стежать за кожним пересуванням військ, знаючи, що всяка держава накинеться на сусідню, як тільки матиме до того можливість, неможлива ніяка угода, і всяка конференція є або дурість, або іграшка, або обман, або зухвалість, або усе це разом.

   Саме, російському уряду більш за інших випало бути нестерпною дитиною цієї конференції. Російський уряд розпещений тим, що вдома ніхто йому не заперечує на усі його явно брехливі маніфести і рескрипти, що він, без щонайменшого коливання розоривши свій народ озброєннями, задушивши Польщу, пограбувавши Туркестан, Китай і з особливим озлобленням придушивши Фінляндію, - з повною упевненістю в тому, що усі повірять йому, запропонував іншим урядам роззброюватися.

   Але, якою дивною,  несподіваною і непристойною була ця пропозиція, особливо в той самий час, коли було зроблено розпорядження про збільшення військ, слова, сказані привселюдно, були такі, що урядам інших держав не можна було перед своїми народами відмовитися від комічних, явно брехливих нарад, і делегати з'їхалися, знаючи наперед, що нічого з цього вийти не може, і протягом декількох місяців, під час яких отримували хорошу платню, хоча і сміялися собі в рукав, усі сумлінно прикидалися, що вони дуже заклопотані встановленням миру між народами.

   Гаагська конференція, що закінчилася страшним кровопролиттям - трансваальской війною, яку ніхто не спробував і не намагається зупинити, все-таки була корисна, хоча і зовсім не тим, чого від неї чекали; вона була корисна тим, що найочевиднішим чином показала те, що зло, від якого страждають народи, не може бути виправлене урядами, що уряди, якби і точно хотіли цього, не можуть знищити ні озброєнь, ні воєн. Уряди для того, щоб існувати, повинні захищати свій народ від нападу інших народів; але жоден народ не хоче нападати і не нападає на інший, і тому уряди не лише не бажають миру, але старанно збуджують ненависть до себе інших народів. Збудивши ж до себе ненависть інших народів, а у своєму народі патріотизм, уряди запевняють свій народ, що він в небезпеці і треба захищатися.

   І маючи у своїх руках владу, уряди можуть і дратувати інші народи, і викликати патріотизм у своєму, і старанно роблять і те і інше, і не можуть не робити цього, тому що на цьому засновано їх існування.

   Якщо уряди були потрібні раніше для того, щоб захищати свої народи від нападу інших, то тепер, навпаки, уряди штучно порушують  мир існуючий між народами, і викликають між ними ворожнечу.

   Якщо треба було орати для того, щоб сіяти, то орання було розумною справою; але, очевидно безумно і шкідливо орати, коли посів зійшов. А саме це уряди примушують робити свої народи, - руйнувати єднання, яке існує і яке нічим би не порушувалося, коли б не було урядів.

6

   Насправді, що ж таке у наш час уряди, без яких людям здається неможливим існувати?

   Якщо був час, коли уряди були необхідним і меншим злом, ніж те, яке походило від беззахисності від організованих сусідів, то тепер уряди стали непотрібним і набагато більшим злом, чим все те, чим вони лякають свої народи.

   Уряди не лише військові, але уряди взагалі, могли б бути, вже не говорю корисні, але нешкідливі, тільки у тому випадку, якщо б вони складалися з непогрішних, святих людей, як це і передбачається у китайців. Але ж уряди по самій діяльності своїй, що полягає в здійсненні насилля, завжди складаються з самих протилежних святості елементів, з найзухваліших, грубіших і найбільш розбещених людей.

   Тому, всякий уряд, а тим більше уряд якому надана військова влада, є жахливою, найнебезпечнішою у світі установою. Уряд в найширшому сенсі, включаючи в нього і капіталістів і пресу, є не що інше, як така організація, при якій велика частина людей знаходиться у владі меншої частини, що стоїть над ними; ця ж менша частина підкоряється владі ще меншої частини, а ця ще меншої і т. д., доходячи, нарешті, до декількох людей або одна людина, яка за допомогою військового насильства утримує владу над усіма іншими. Отже уся ця установа подібно до конуса, усі частини якого знаходяться в повній владі тих осіб або тієї однієї особи, яка знаходяться на його вершині.

   Вершину ж цього конуса захоплюють ті люди або та людина, яка хитріша, зухваліша і більш безсовісна, чим інші, або випадковий спадкоємець тих, які зухваліші і більш безсовісні.

   Нині це Борис Годунов, завтра Григорій Отрепьев, нині розпусна Катерина, що задушила зі своїми коханцями чоловіка, завтра Пугачов, післязавтра безумний Павло, Микола, Олександр III.

   Нині Наполеон, завтра Бурбон або Орлеанський, Буланже або компанія панамистів; нині Гладстон, завтра Сольсбери, Чемберлен, Роде.

   І таким-то урядам надається повна влада не лише над майном, життям, але і над духовним і моральним розвитком, над вихованням, релігійним керівництвом усіх людей.

   Влаштують люди собі таку страшну машину влади, надаючи право захоплювати цю владу кому попало (а усі шанси на те, що захопить її сама морально паскудна людина), і рабськи підкорюються і дивуються, що їм погано. Бояться мін, анархістів, а не бояться цього жахливого пристрою, який кожну хвилину загрожує їм ще більшими лихами.

   Люди вирішили, що для того, щоб їм захищатися від ворогів, їм корисно зв'язати себе, як це роблять черкеси, що захищаються. Але ніякої небезпеки немає, та люди продовжують себе зв'язувати.

   Старанно зв'яжуть себе так, щоб одна людина могла з усіма ними робити усе, що захоче; потім кінець мотузка, що зв'язує їх, кинуть бовтатися, надаючи першому негідникові або дурневі захопити її і робити з ними усе, що йому надумається.

   Зроблять так і потім дивуються, що їм погано.

   Бо що ж, як не це саме, роблять народи, підкоряючись засновуючи і підтримуючи організований з військовою владою уряд?

  

7

  

   Для позбавлення людей від тих страшних нещасть озброєнь і воєн, які вони терплять тепер і які все збільшуються і збільшуються, потрібні не конгреси, не конференції, не трактати і судилища, а знищення того знаряддя насильства, яке називається урядами і від яких походять найбільші лиха людей.

   Для знищення урядів потрібно лише одне: потрібно, щоб люди зрозуміли, що     почуття патріотизму, яке підтримує це знаряддя насильства, є почуття грубе, шкідливе, соромливе і погане, а головне - аморальне. Грубе почуття тому, що воно властиве тільки людям, що стоять на найнижчому ступені моральності, які очікують від інших народів такого самого насилля, яке вони самі готові нанести їм; шкідливе почуття тому, що воно порушує вигідні і радісні мирні стосунки з іншими народами і головне, створює таку організацію урядів, при яких владу може отримати і завжди отримує найгірший; ганебне почуття тому, що воно перетворює людину не лише в раба, але в бійцівського півня, бика, гладіатора, який губить свої сили і життя для цілей не своїх, а свого уряду; почуття аморальне тому що, замість визнання себе сином бога, як учить нас християнство, або хоч би вільною людиною, яка керується своїм розумом, - всяка людина, під впливом патріотизму, визнає себе сином своєї вітчизни, рабом свого уряду і здійснює вчинки, противні своєму розуму і своєму сумлінню.

   Варто людям зрозуміти це, і само собою, без боротьби розпадеться жахливе зчеплення людей, зване урядом, і разом з ним те жахливе, даремне зло, яке урядом заподіюється народам.

   І люди вже починають розуміти це. Ось що пише, наприклад, громадянин Північно-американських Штатів :

   "Єдино - чого ми усі ми просимо, ми, землероби, механіки, купці, фабриканти, учителі, - це права займатися нашими власними справами. Ми маємо свої будинки, любимо наших друзів, віддані нашим сім'ям і не втручаємося в справи наших сусідів, у нас є робота, і ми бажаємо працювати.

   Залиште нас в спокої!

   Але політикани не хочуть залишити нас. Вони обкладають нас податками, поїдають наше майно, переписують нас, закликають нашу молодь до своїх воєн.

   Цілі міріади тих, що живуть за рахунок держави залежать від держави, утримуються нею, щоб обкладати нас податками; а для того, щоб обкладати з успіхом, утримуються постійні війська. Аргумент, що армія потрібна для того, щоб захищати країну, явний обман. Французька держава лякає народ, кажучи, що німці хочуть напасти на нього; росіяни бояться англійців; англійці бояться усіх; а тепер в Америці нам кажуть, що треба збільшити флот, додати війська, тому що Європа може в кожен момент об'єднатися проти нас. Це обман і неправда. Простий народ у Франції, Німеччині, Англії і Америці - проти війни. Ми бажаємо тільки, щоб нас залишили в спокої. Люди, що мають дружин, батьків, дітей, будинки, - не мають бажання йти битися з ким би то не було. Ми миролюбні і боїмося війни, ненавидимо її.

   Ми хочемо тільки не робити іншим того, чого не хотіли б, щоб нам робили.

   Війна є неодмінний наслідок існування озброєних людей. Країна, що утримує постійну велику армію, рано чи пізно воюватиме. Людина, що гордиться своєю силою в кулачному бою, коли-небудь зустрінеться з людиною, яка вважає себе кращим бійцем, і вони битимуться. Німеччина і Франція тільки чекають випадку випробувати один проти одного свої сили. Вони билися вже кілька разів і битимуться знову. Не те, щоб їх народ бажав війни, але вищий клас роздуває в них взаємну ненависть і примушує людей думати, що вони повинні воювати, щоб захищатися.

   Людей, які хотіли б наслідувати вчення Христа, обкладають податками, ображають, обманюють і затягують у війни.

   Христос учив покорі, лагідності, пробаченню образ і тому, що вбивати погано. Писання учить людей не присягатися, але "вищий клас" примушує нас присягатися на писанні, в яке не вірить.

   Як же нам звільнитися від цих марнотратників, які не працюють, але одягнені в тонке сукно з мідними гудзиками і дорогими прикрасами, які годуються нашими працями, для яких ми обробляємо землю?

   Битися з ними?

   Але ми не визнаємо кровопролиття, так, крім того, у них зброя і гроші, і вони витримають довше, ніж ми.

   Але хто складає ту армію, яка воюватиме з нами?

   Армію цю складаємо ми ж, наші обдурені сусіди і брати, яких запевнили, що вони служать богові, захищаючи свою країну від ворогів. Насправді ж наша країна не має ворогів, окрім вищого класу, який взявся дотримувати наші інтереси, якщо тільки ми погоджуватимемося платити податки. Вони висмоктують наші засоби і налаштовують наших істинних братів проти нас для того, щоб поневолити і принизити нас.

   Ви не можете послати телеграму своїй дружині або посилку своєму другу, або дати чек своєму постачальникові, поки не заплатите податок, що стягується на зміст озброєних людей які можуть бути спожиті на те, щоб убити вас, і які поза сумнівом посадять вас у в'язницю, якщо ви не заплатите.

   Єдиний порятунок в тому, щоб вселяти людям, що вбивати недобре, учити їх тому, що увесь закон і пророки в тому, щоб робити іншим те, що хочеш, щоб тобі робили. Мовчазно нехтуйте цим вищим класом, відмовляючись кланятись перед їх войовничим ідолом. Перестаньте підтримувати проповідників, які проповідують війну і виставляють патріотизм, як щось важливе.

   Нехай вони йдуть працювати, як ми.

   Ми віримо в Христа, а вони ні. Христос говорив те, що думав; вони говорять те, чим  думають сподобатися людям, що мають владу - "вищому класу".

   Ми не поступатимемо на службу. Не стрілятимемо по їх наказу. Ми не озброюватимемося багнетами проти доброго, лагідного народу. Ми не будемо по навіюванню Сесиль Родса стріляти в пастухів і землеробів, які захищають свої вогнища.

   Ваш помилковий крик: "вовк, вовк"! не налякає нас. Ми платимо ваші податки тільки тому, що змушені робити це. Ми платитимемо тільки до тих пір, поки змушені це робити. Ми не платитимемо церковні податки ханжам, а ні десятої долі вашій лицемірній добродійності, і ми при всякому випадку висловлюватимемо свою думку.

   Ми виховуватимемо людей.

   І увесь час наш мовчазний вплив поширюватиметься; і навіть люди, вже набрані в солдати, коливатимуться і відмовлятимуться битися. Ми вселятимемо думку що християнське життя у світі і благоволінні краще, ніж життя боротьби, кровопролиття і війни.

   "Мир на землі"! -може наступити тільки тоді, коли люди позбудуться військ і бажатимуть робити іншим те що хочуть, щоб їм робили".

   Так пише громадянин Північно-американських Штатів, і з різних сторін, в різних формах лунають такі ж голоси.

   Ось що пише німецький солдат:

   "Я зробив два походи разом з прусською гвардією (1866-1870 рр.) і ненавиджу війну від глибини душі, оскільки вона зробила мене невимовно нещасним. Ми, поранені вояки, отримуємо більшою частиною таку жалюгідну винагороду, що доводиться, дійсно, соромитися за те, що колись ми були патріотами. Я, наприклад, отримую щодня 80 пфенігів за мою простріляну при штурмі в С. Прива 18 серпня 1870 р. праву руку. Іншому мисливському собаці треба більше для її утримання. А я страждав цілі роки від моєї двічі простріляної правої руки. Вже в 1866 р. я брав участь у війні проти Австрії, бився у Траутенау і Кенигрипа і надивився досить-таки жахів. У 1870 р. я, коли знаходився в запасі, був покликаний знову і, як я вже сказав, був поранений при штурмі в С. Прива : права рука моя була простріляна двічі. Я втратив хороше місце (я був тоді пивоваром) і потім не міг вже отримати його знову. Відтоді мені вже більше ніколи не вдалося встати на ноги. Дурман скоро розсіявся, і вояці-інвалідові залишалося тільки годуватися на жебрацькі гроші і подаяння..

   У світі, де люди бігають, як дресировані звірі, і не здатні ні на яку іншу думку, крім того, щоб перехитрити один одного, заради маммоны, у такому світі нехай вважають мене диваком, але я все ж відчуваю в собі божественну думку про мир, яка так прекрасно виражена в нагірній проповіді. За моїм якнайглибшим переконанням, війна - це тільки торгівля у великих розмірах, - торгівля честолюбних і могутніх людей щастям народів.

   І яких тільки жахів не переживаєш при цьому! Ніколи я їх не забуду, цих жалобних стонів, проникаючих до мозку кісток.

   Люди, які ніколи не творять один одному зла, вбивають один одного як дикі звіри, а дрібні рабські душі замішують доброго бога посібником в цих справах. Сусідові моєму у строю куля роздрібнила щелепу. Нещасний зовсім збожеволів від болю. Він бігав, як божевільний, і під пекучою літньою спекою не знаходив навіть води для того, щоб освіжити свою жахливу рану. Наш командир кронпринц Фрідріх (згодом благородний імператор Фрідріх) писав тоді у своєму щоденнику: "Війна - це іронія на Євангеліє.".

   Люди починають розуміти той обман патріотизму, в якому так старанно прагнуть утримати їх усі уряди.

  

8

  

   "Але що ж буде, якщо не буде урядів"? - говорять звичайно.

   Нічого не буде, окрім того, що знищиться те, що було давно вже непотрібне і тому зайве і дурне; знищиться той орган, який, ставши непотрібним, зробився шкідливим.

   "Але якщо не буде урядів - люди насилуватимуть і вбиватимуть один одного", - говорять звичайно.

   Чому? чому знищення тієї організації, яка виникла внаслідок насильства і за переказами передавалася від покоління до покоління для того щоб чинити насильства, - чому знищення такої організації, яка втратила потрібність, зробить те, що люди насилуватимуть і вбиватимуть один одного? Здавалося б, навпаки, знищення органу насильства зробить те, що люди перестануть насилувати і вбивати один одного.

   Тепер є люди, яких спеціально виховують і готують для того, щоб вбивати і насилувати інших людей, - люди, за якими признається право чинити насилля, і які користуються створеною для цього організацією; і таке насильство і вбивання вважається хорошою і доблесною справою, тоді ж люди для цього не виховуватимуться, ні за ким не буде права насилувати інших, не буде організації насильства, і як це властиво людям нашого часу, насильство і вбивство буде завжди і для усіх вважатися поганою справою.

   Якщо ж і після знищення урядів відбуватимуться насильства, то, очевидно вони будуть меншими, ніж ті, які творяться тепер, коли спеціально створені організації і правила, при яких насилля і вбивство визнається правильним і корисним.

   Знищення урядів тільки знищить перехідну, непотрібну організацію насильства і  оправдання для неї.

   "Не буде ні законів, ні власності, ні судів, ні поліції, ні народної освіти", - відповідають зазвичай, умисно змішуючи насильство влади з різними видами діяльності суспільства.

   Знищення організації урядів, заснованих для твору насильства над людьми, ніяк не тягне за собою знищення а ні законів, а ні суду, а ні власності, а ні поліцейських, а ні фінансових устроїв, а ні народної освіти. Навпаки, відсутність грубої влади урядів, що мають мету підтримати тільки себе, сприятиме громадській організації, яка не потребує насильства. І суд, і громадські справи, і народна освіта, усе це буде в тій мірі, в якій це необхідно народам; знищиться тільки те, що було погане і заважало вільному прояву волі народів.

   Але якщо і допустити, що за відсутності урядів станеться смута і внутрішні зіткнення, то і тоді стан народів був би кращим, чим є тепер. Стан народів тепер такий, що погіршення його важко собі уявити. Народ увесь пограбований і розорення неминуче буде  йти, посилюючись. Усі чоловіки перетворені у військових рабів і всяку хвилину повинні чекати наказу йти вбивати і бути вбитими. Чого ж ще чекати? Того, щоб розорені народи вимирали з голоду? Це вже починається в Росії, Італії і Індії. Чи того, щоб, окрім чоловіків, забрали в солдати і жінок? У Трансваале і це вже починається.

   Отже, якби і дійсна відсутність урядів означало анархію (чого воно зовсім не означає), то і тоді ніякі безлади анархії не могли б бути гірше за те положення, до якого уряди вже довели свої народи і до якого вони їх  далі ведуть.

   І тому не може не бути корисним для людей звільнення від патріотизму і знищення базуючого на ньому деспотизму урядів.

  

9

  

   Опам'ятаєтеся, люди, і заради усього блага і тілесного, і духовного і такого ж блага ваших братів і сестер, зупиніться, одумайтесь, подумайте про те, що ви робите!

   Опам'ятаєтеся і зрозумійте, що вороги не англійці, не французи, не німці, не чехи, не фіни, не росіяни, а вороги ваші, одні лише вороги - ви самі, підтримуванні пригноблюючим  патріотизмом і створюючими усі ваші нещастя урядами.

   Вони взялися захищати вас від небезпеки і довели це уявне положення захисту до того, що ви усі стали солдатами, рабами, усі розорені, все більше і більше розоряєтеся і всяку хвилину можете і повинні чекати, що натягнута струна лопне і розпочнеться страшне побиття вас і ваших дітей.

   І яким би великим не було побиття і чим би воно не скінчилося, положення залишиться те ж саме. Так само і ще з більшою завзятістю уряди  будуть вас озброювати і розоряти, розбещувати вас і ваших дітей  і зупинити, попередити це ніхто вам не допоможе , якщо ви самі не допоможете собі.

   Допомога ж тільки в одному - в знищенні того страшного зчеплення конуса насильства, при якому той або ті, кому вдається піднятися на вершину цього конуса, володарюють над усім народом і тим вірніше володарюють, чим більш вони жорстокі і нелюдяні, як це ми знаємо по Наполеонам, Миколі I, Бисмаркам, Чемберленам, Родсам і нашим диктаторам, що правлять народами від імені царя.

   Для знищення ж цього зчеплення є тільки один засіб - пробудження від гіпнозу патріотизму.

   Зрозумійте, що все те зло, від якого ви страждаєте, ви самі собі робите, підкоряючись тим навіюванням, якими обманюють вас імператори, королі, члени парламентів, правителі, військові, капіталісти, духовенство, письменники, художники, - всі ті, кому потрібний цей обман патріотизму для того, щоб жити вашими працями.

   Хто б ви не були - француз, російсіянин, поляк, англієць, ірландець, німець, чех - зрозумійте, що усі ваші справжні людські інтереси, які б вони не були - землеробські, промислові, торговельні, художні або вчені, усі інтереси ці так само, як і задоволення і радощі, ні в чому не суперечать інтересам інших народів і держав, і що ви пов'язані взаємним сприянням, обміном послуг, радістю широкого братського спілкування, обміну не лише товарів, але думок і почуттів з людьми інших народів.

   Зрозумійте, що питання про те, кому вдалося захопити Вій Хай-вей, Порт-Артур або Кубу, - вашому уряду або іншому, для вас не тільки не має різниці, але кожне таке захоплення, зроблене вашим урядом, шкодить вам тому, що неминуче тягне за собою всякого роду дії вашого уряду проти вас, щоб змусити вас брати участь в пограбуваннях і насиллях, потрібних для захоплень і утримання захопленого. Зрозумійте, що ваше життя ніскільки не може покращитись через те, що Ельзас буде німецький або французький, а Ірландія і Польща вільні або поневоленими; чиїми б вони не були, ви можете жити де хочете; навіть якщо б ви були эльзасец, ірландець або поляк, - зрозумійте, що всяке ваше розпалювання патріотизму тільки погіршуватиме ваше положення, тому що те поневолення, в якому знаходиться ваша народність, пішло тільки від боротьби патріотизмів, і всякий прояв патріотизму в одному народі збільшує реакцію проти нього в іншому. Зрозумійте, що врятуватися від усіх ваших лих ви можете тільки тоді, коли звільнитеся від віджилої ідеї патріотизму і заснованій на ньому покірності урядам і лише тоді, коли сміливо вступите в область вищої ідеї братерського єднання народів, ідеї яка давно вже втілюється в життя з усіх боків і закликає вас до себе.

   Тільки б люди зрозуміли, що вони не сини яких-небудь батьківщин і урядів, а сини бога, і тому не можуть бути ні рабами, ні ворогами інших людей, і тоді самі собою знищаться безумні, ні на що вже не потрібні, залишені від старовини згубні установи, звані урядами, і усі ті страждання, насильства, приниження і злочини, які вони несуть з собою.

Лев Толстой.

   Пироговий, 10 травня 1900 р.


 

скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
0

   Система Orphus

Комментарии 1


Вадим
Вадим от 29 апреля 2017 22:03
В наше время происходит то же самое: мировые " авторитеты" делят сферы влияния на земном шаре и хотят чтобы мы все в этом тоже участвовали манипулируя нами на псевдопатриотизме. Если мы примем в этом участие, нам ничего не достанется от "пирога''. Это называется-таскать каштаны из огня для кого-то.
Добавить комментарий

Оставить комментарий