Доповідь приготована для конгресу про мир у Стокгольмі.

 Любі брати, 

ми зібралися тут для того, щоб боротися проти війни. Тобто проти того, для чого усі народи світу, мільйони і мільйони людей, віддають в безконтрольне розпорядження декільком десяткам осіб, іноді одній людині, не лише мільярди рублів, талерів, франків, ієнів, що представляє велику частку заощадженя їхньої праці, але самих себе, свої життя. І ось ми, десяток присутніх тут з різних кінців землі приватних людей, які не мають ніяких особливих переваг і, головне, ніякої влади ні над ким, маємо намір боротися, а якщо хочемо боротися, то сподіваємося і перемогти цю величезну силу не одного, а усіх урядів, що мають у своєму розпорядженні мільярди грошей і мільйони військ і добре обізнаних, що те виняткове положення, в якому вони знаходяться , тобто люди, що складають уряди, засноване виключно на війську. Війську, що має сенс і значення лише тоді, коли є війна, та сама війна, з якою ми хочемо боротися і яку ми хочемо знищити.

Боротьба при таких нерівних силах повинна представлятися безумством. І якщо вдуматися в значення тих засобів боротьби, які в руках тих, з ким ми хочемо боротися, і тих, які в наших руках, то дивним видається  не те, що ми все таки наважуємося боротися, але те, що взагалі існує ще те, з чим ми хочемо боротися. В їхніх руках - мільярди грошей, мільйони покірних військ, в наших руках лише один, зате наймогутніший у світі засіб  - істина.

І тому, якими б нікчемними могли видатися наші сили в порівнянні з силами наших супротивників, перемога наша так само беззаперечна, як беззаперечна перемога світла від сонця, що сходить, над темрявою ночі.

Перемога наша беззаперечна, але тільки за однієї умови, при тому, що висловлюючи істину, ми висловлюватимемо її усю, без всяких укладів, поступок і пом'якшень. Істина ж ця настільки проста, настільки ясна, настільки обов'язкова і очевидна не лише для християнина, але для всякої розумної людини, що достатньо лише висловити її усю, в усьому її значенні, щоб люди вже не могли противитись їй.

Істина ця у всьому її значенні, яка за тисячі років до нас висловлена в законі, і яка визнається нами Законом Божим,  в двох словах: "не вбивай!" Істина в тому, що людина не може і не повинна ніколи, ні за яких умов, ні в якому разі вбивати іншу людину.

Істина настільки очевидна, настільки визнається усіма і настільки неухильна, що варто лише ясно і зрозуміло поставити її перед людьми, щоб зло, яке називається війною, стало абсолютно неможливе. 

І тому думаю, що якщо ми, присутні тут на конгресі миру, замість того, щоб ясно і зрозуміло висловити цю істину, будемо, звертаючись до урядів, пропонувати їм різні заходи для зменшення зла війни, або для того, щоб вони все рідше і рідше виникали, то будемо подібні до людей, які маючи в руках ключі від дверей, ломилися б через стіни,  про які відомо, що вони не можуть бути зруйновані їх зусиллями. Перед нами мільйони озброєних, і все  більше і більше озброюваних людей, які готуються до все більше і більше успішнішого вбивства. Ми знаємо, що усі ці мільйони людей не мають ніякого бажання вбивати собі подібних, переважно не знають навіть причини, за якої їх примушують робити цю противну їм справу, страждають від свого стану поневолення і примусу, знаємо, що вбивства, які час від часу здійснюються цими людьми, здійснюються по наказу урядів; знаємо, що існування урядів обумовлене військами. І ми, люди, які бажають знищення війни, не знаходимо нічого доцільнішого для цього знищення, як те, щоб пропонувати, і кому ж? урядам, існуючим тільки військами, отже війною, пропонуємо їм такі заходи, які знищили б війну, тобто пропонуємо урядам самознищення.

Уряди будуть із задоволенням слухати усі такі розмови, знаючи, що такі міркування не лише не знищать війну і не підірвуть їхньої влади, а тільки ще більше приховають від людей те, що їм потрібно приховати для того, щоб продовжили існувати і війська, і війни, і вони самі, що розпоряджаються військами.

 "Але ж це анархія: без урядів і держав люди ніколи не жили. А тому уряди і держави і війська, що їх захищають, є просто необхідною умовою існування народів", - скажуть мені.

Та не говорячи вже про те, можливе чи неможливе життя християнських, і усіх народів без військ і воєн, що захищають уряди і держави, все ж припустимо, що людям для свого блага, таки необхідно рабськи підкорюватися установам, що складаються з невідомих їм людей, тобто урядам, необхідно віддавати цим установам частину своєї праці, необхідно виконувати усі вимоги цих установ, включаючи вбивство своїх ближніх, припустимо це… Але й тоді в нашому світі залишиться нерозв'язаною одна проблема. Проблема ця в неможливості  погодження тієї християнської віри, яку з особливим підкресленням сповідують усі люди, що становлять уряд,  з військами,  які приготовляються до вбивства і теж сформовані з християн.   І як не спотворюй християнське вчення, як не замовчуй головні його тези, основний зміст цього вчення все-таки в любові до Бога і любові до ближнього. До Бога, тобто до найвищої досконалості благодіяння, і до ближнього, тобто до усіх людей без поділу. Тому, неминуче залишиться визнати одне з двох : або християнство з любов'ю до Бога і ближнього, або держава з військами і війнами?

Цілком можливо, що християнство вже віджило своє і що, вибираючи одне з двох: християнство і любов, або держава і вбивство, люди нашого часу знайдуть, що існування держави і вбивства настільки важливіше за християнство, що потрібно забути про християнство, а триматися тільки того, що важливіше для людей : держави і вбивства.

Усе це може бути, принаймні можуть люди думати і відчувати так. Але тоді належить так і заявити. Слід сказати, що люди у наш час повинні перестати вірити тому, що говорить сукупна мудрість усього людства, що говорить сповідуваний ними закон Бога, перестати вірити в те, що закарбовано вродженими рисами в серці кожної людини, а повинні вірити тільки тому, що буде наказано, включаючи і вбивство, різними людьми, які випадково, чи внаслідок спадку стали імператорами, або королями, або після  різних інтриг, після виборів президентами, депутатами, парламентарями. Так прямо й потрібно сказати.

Але ж сказати цього не можна. Не можна сказати не лише цього, але не можна сказати ні того, ні іншого. Якщо сказати, що християнство забороняє вбивство, тоді не буде війська, не буде уряду. Якщо сказати, що ми, правителі, визнаємо законність вбивства і заперечуємо християнство, тоді ніхто не захоче покорятися такому уряду, яке засновує свою владу на вбивстві. І крім того, якщо дозволяється вбивство на війні, то воно тим більше має бути дозволене для народу, який відстоює свої права в революціях. І тому уряди, не маючи можливості сказати ні те, ні інше, стараються тільки про те, щоб приховати від своїх підданих неминучість рішення цієї дилеми.

І тому для протидії трагедіям війни нам, присутнім тут, якщо ми точно хочемо досягти своєї мети, треба тільки одне: поставити цю дилему з повною визначеністю і ясністю як перед людьми, з яких складаються уряди, так і перед масами народу, з яких формуються війська. Для того ж, щоб це зробити, ми повинні відкрито і ясно не лише повторити  істину про те, що людина не повинна вбивати  людину, але і роз'яснити, що ніякі помисли не можуть знищити для людей християнського світу обов'язковість цієї істини.

І тому я запропонував би нашим зборам скласти і оприлюднити  заклик до усіх людей і особливо до християнських народів, заклик, в якому ми ясно і зрозуміло висловили б те, що усі і так знають, але про що ніхто, або майже ніхто не говорить, а саме те, що війна не є, як це визнається тепер більшістю людей, якоюсь особливо доброю, похвальною справою, а є, як всяке вбивство, бридкою і злочинною справою, як для тих людей, які вільно обирають військову діяльність, так і для тих, які обирають її зі страху покарання або з корисливих мотивів.

По відношенню до осіб, що вільно обирають військову діяльність, я запропонував би ясно і зрозуміло висловити в цьому заклику те, що незважаючи на усю ту урочистість, блиск і загальне схвалення, якими обставляється військова справа, діяльність ця злочинна і ганебна, і тим більше злочинна і ганебна, чим вище положення, яке займає людина у військовому стані. Так само запропонував би висловитись ясно і зрозуміло по відношенню до людей з народу, які призиваються у військову службу погрозами, покараннями або підкупом, ту грубу помилку, яку вони роблять і проти своєї віри, і проти моральності, і проти здорового глузду, коли погоджуються поступати у військо, проти віри тим, що, поступаючи в ряди вбивць, порушують закон Бога, який ними ж визнається, проти моральності тим, що зі страху покарання з боку влади або з корисливих мотивів погоджуються робити те, що в душі своїй визнають недобрим. І проти здорового глузду тим, що, поступаючи у військо, ризикують у разі війни тими ж самими, якщо не гіршими бідами, ніж ті, які їм погрожують за відмову; головне ж, поступають противно здоровому глузду вже явно, тому що вступають до тієї ж системи, яка і позбавляє їх свободи і змушує бути солдатами.

По відношенню і тих і інших я запропонував би ясно висловити в цьому заклику ту думку, що для людей істинно освічених і тому вільних від марновірства військової величі (а таких з кожним днем стає все більше і більше) військова справа і звання, незважаючи на усі зусилля приховати його істинне значення, - є справою такою ж, а навіть набагато ганебнішою, як справа і звання звичайного ката, оскільки кат визнає себе готовим вбивати тільки людей, визнаних шкідливими і злочинцями, військова ж людина присягає вбивати  і усіх тих людей, яких тільки йому велять вбивати, хоча б це були і найближчі йому і самі найкращі люди.

Людство взагалі, особливо ж наше християнське людство, дожило до такого різкого протиріччя між своїми моральними вимогами і існуючим громадським устроєм, що неминуче повинне змінитися не те, що ніяк не може змінитися - моральні вимоги суспільства, а те, що змінитися може - громадський устрій. Зміна ця, що викликається внутрішнім протиріччям, (яке особливо різко виявляється в приготуваннях до вбивства), формується з різних сторін і з кожним роком, з кожним днем стає все більш і більш невідступною. Напруження,  викликане вимогою такої зміни, дійшло у наш час до такої міри, що як для переходу рідкого тіла в тверде потрібне лише невеличке зусилля електричного струму, так точно і для переходу від того жорстокого і безрозсудного життя людей нашого часу з їх розподілами, озброєннями і військами до життя розумного, властивого вимогам свідомості сучасного людства, можливе і потрібне лише невелике зусилля, іноді одне слово. Кожне таке зусилля, кожне таке слово може бути тим поштовхом в переохолодженій рідині, яка миттєво перетворює усю рідину в тверде тілоЧому нашому теперішньому збору не бути цим зусиллям? Як в казці Андерсена, коли цар йшов в урочистій ході по вулицях міста і увесь народ захоплювався його прекрасним новим одягом, допоки одне слово дитини, яка сказала те, що і так усі знали, але не висловлювали, змінило усе. Вона сказала: "На ньому нічого немає", і навіювання зникло, і цареві стало соромно, і усі люди, що запевняли себе, що вони бачать на царі прекрасний новий одяг, побачили, що він голий. Те ж слід сказати і нам, сказати те, що й так усі знають, але тільки не наважуються висловити, сказати, що як би не називали люди вбивство, воно завжди залишається вбивством, злочинною, ганебною справою. І вартує ясно, зрозуміло і голосно, як тільки ми можемо зробити це, сказати це, і люди перестануть бачити те, що їм здавалося, що вони бачили, і побачать те, що дійсно бачать. Перестануть бачити: служіння вітчизні, геройство війни, військову славу, патріотизм,  а побачать те що є: гола, злочинна справа вбивства. А якщо люди побачать це, то і зробиться те саме, що зробилося в казці : тим, хто робить злочинну справу, стане соромно, а ті, хто запевняв себе, що вони не бачать злочинності вбивства, побачать його і перестануть бути вбивцями.

Але як захищатимуться народи від ворогів, як підтримувати внутрішній порядок, як можуть жити народи без війська?

У яку форму складеться життя людей, що відмовилися від вбивства, ми не знаємо і не можемо знати. Безперечним є одне, що людям, обдарованим розумом і совістю, природніше жити, керуючись цими властивостями, чим рабськи підкорятись людям, які розпоряджаються вбивствами один одного,  і що тому, та форма громадського устрою, в яку складеться життя людей, керованих у своїх вчинках не насильством, заснованим на загрозі вбивства, а розумом і совістю, буде в усякому разі не гірше тієї, в якій вони тепер живуть.

Ось усе, що я хотів сказати. Дуже жалкуватиму, якщо те, що я сказав, образить, засмутить кого-небудь і викличе в ньому недобрі почуття. Але мені, 80-річному старому, всяку хвилину очікуючого смерті, соромно і злочинно було б не сказати усю істину, як я її розумію, істину, яка, як я твердо вірю, тільки одна може позбавити людство від незліченних лих, яких зазнають через війни.

4 серпня 1909г.

скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
+1

   Система Orphus

Добавить комментарий

Оставить комментарий