В чому справжня краса людини?

Шість великих періодів творінь Бога завершуються створенням Людини, духовний образ і подоба якої відповідала Премудрості Споконвічного Задуму Бога-Творця, (Слову). “На початку було Слово - Премудрість”. Людина, наділена розумом, щоб пізнавати Божі Закони Правдивого Життя; наділена вільною волею, щоб зробити вірний вибір; володіє творчістю, щоб здійснити вірне пізнання і вибір. Така Людина стала вершиною і вінцем всіх досконалостей Буття. Біблійне “Добре вельми”– це вища Божественна оцінка сутності й змісту всіх Його творінь у гармонії різноманіття краси у всіх їхніх формах і вираженнях.
По визначенню Біблії красиво все, що відповідає розумній доцільності і призначенню, що не суперечить і не спотворює первозданної Природи всього сущого. За Законами Буття, сутності й змісту завжди відповідає форма, що їх виражає.

Людина, обдарована вищими Божественними даностями, у своїй духовній довершеності виділялася й зовнішньою фізичною красотою. Все, із чого складається фізична природа людини, чітко відповідає доцільності їхньому функціональному призначенню, і гармонія їхнього взаємозв'язку творить самодостатній досконалий і зовнішній вигляд краси людини. Так внутрішня духовна краса людини відображалась і в зовнішній її красі. Неподільність і єдність внутрішньої - духовної і зовнішньої - фізичної краси людини в поєднанні із загальними Божественними Законами Життя, виявляли справжню Красу Людини на вершині величної Природи Буття.

Все, що становить духовність людини: його піднесені думки, спрямовані до пізнання Премудрості Причини всього Сущого, до пізнання сутності, сенсу і призначення життя Людини; сила її волі й спрямованість її творчих сил на творення добра; її захоплення і замилування спогляданням досконалісті краси Божих творінь, і благоговіння перед Ним; її глибоке й радісне почуття подяки Творцеві – все це у вищому поєднанні виявляло справжній духовний стан Людини на Землі. Поєднання в собі Небесного і Земного, духовного і тілесного. Це той стан райського блаженства, в якому перебувала, і яке повинна була зберігати й обробляти справжня Людина в справжній красі його єдності духа й тіла. З тих далеких часів, коли Людина ступила на згубний шлях постійного порушення вічних і єдиних Божественних Законів Життя, почалася похмура й трагічна історія його постійних втрат духовних начал і цінностей, які виявляли й зберігали в ньому духовний образ справжньої Людини. Всю силу свого розуму, волі і творчості людина спрямувала на пошуки й володіння найскладнішим і важким мистецтвом створення і безмірного збільшення матеріальних цінностей для задоволення земних прагнень, розпалюваних плотською, душевною ненаситною хтивістю. У шаленій гонитві за ними, людина постійно й неминуче зштовхувалась в жорстокій і кривавій боротьбі з егоїзмом собі подібних, які втратили духовність – загубили те єдине, що робить людину Людиною. На цьому шляху плотських, тваринних домагань, гублячи свій духовний вигляд, людина перетворювалась в того “блудного сина”, що на історичних шляхах свавілля остаточно втратила достоїнство людини – Сина Батька Небесного. І з втратою гідності і краси духовної шляхетності, людина генетично накопичувала й успадковувала всі ті гріховні якості, які роблять її самолюбною, грошолюбною, жадібною, підступною, лукавою, немилосердною, непримиримою, агресивною, жорстокою, нахабною зрадником, наклепником, заздрісником, сластолюбною, що ненавидить Правду. Така сумна й жахаюча характеристика людини гріха, прирікала її на загибель. Ці руйнівні й згубні пороки постійно, з покоління в покоління зростали і нагромаджувались, залишаючи незгладимий слід на всьому фізичному єстві, що відбилося на здоров'ї багатьма недугами і страшними хворобами. Так із трагічною втратою духовної краси, людина губила і первозданну зовнішню, природну красу.

З найдавніших часів, людина створювала величезну індустрію штучного відновлення зовнішньої краси, витрачаючи на це незліченні засоби. Втрата духовності відбилася і на його вподобаннях, на його естетичному сприйнятті світа. Спотворене почуття міри в способі життя, в харчуванні, в одязі, у мистецтві, в літературі, музиці, в архітектурі, в бездуховній релігії - все це є наслідком глибоко порочного життя.

Біблія дуже виразно відкриває щиру, справжню красу праведників і лживу, викривлену штучну красу гріховного характеру.
Адам, носій духовного образа Творця, створений Премудрістю Його Законів Природи, звичайно мав відповідну і природну красу. Але Біблія насамперед в образах праведників відкриває сутність духовної краси Людини. З пастирем Авелем асоціюється образ тільки доброго, мудрого, довірливого, зі спокійною турботливою особистістю люблячої людини, як зображують його художники. Неважко уявити суворе, спотворене заздрістю, гнівом і люттю лице його вбивці. Коли Леонардо да Вінчі писав свою знамениту “Таємну вечерю”, йому довелося дуже довго шукати серед євреїв тип особи, що відповідав би образу Христа. Нарешті він знайшов людину, лице якої світилося піднесеною шляхетністю, лагідністю й любов'ю. Пройшло багато часу. Написані всі образи апостолів, крім Іуди, характеру найбільш складного й суперечливого. Треба було знайти такий тип особистості, в якій відображався б і розсудливий розум діяльного раціоналіста і хитрість прагматика і лукавство лицеміра й цинізм жалюгідного зрадника. Після довгих пошуків художник зупиняє перехожого з зовнішністю, якої він шукав. Запрошує його в майстерню. Тримаючи палітру й пензлі, пильно вдивляється в особу натурщика. Раптом пензлі й палітра випадають із рук митця. В особі цього “Іуди” вражений Леонардо впізнає ту саму людину, з якої написав одухотворений образ Христа...

Трагедія втрати духовності залишила глибокий сумний слід на зовнішньому вигляді цієї занепалої і духовно спустошеної людини, у минулому кантора єврейської синагоги. «Усяка неправда - гріх”. Так категорично сказано в Євангелії. Штучною прикрасою людина намагається сховати свою внутрішню сутність, мистецьки використовуючи для цього прийняті різні форми, етикет, манери поводження і косметику.

У Святому Письмі знаходимо приклади справжньої духовної краси Людини. “Йосип був гарний станом і гарний собою”. Бут.39,6 Дружина царедворця Потіфара, захоплена зовнішньою красотою молодого єврея, наполегливо схиляла його до аморального вчинку. Йосип своїм поводженням переконливо засвідчив вірність перед Богом, відданість Його вищим духовним принципам і праведність перед людьми Єгипту. Йосип виявив яскравий образ поєднання духовної внутрішньої й зовнішньої фізичної краси. Він виявляє красу пророчого образа Христа в Його непохитності перед принадами і спокусами світу. Красиво й піднесено все, що відповідає Премудрості Заповідей Життя. Про цілісну красу Давида читаємо:” Він був білявий, з гарними очима і приємним лицем,” у якому Бог знайшов чоловіка по серцю Своєму.” 1Цар. 16:12;13:14. “Я дивлюся не так, як дивиться людина; тому що людина дивиться на лице, а Бог дивиться на серце.” 1Цар.16:17. Краса Сари й Ревеки стали прообразами духовної чистоти Церкви. “Гарної станом, пригожої собою” була Есфір, через яку Бог відкрив порятунок Ізраїльському народу. Краса трьох юнаків, полонених у Вавілон. Серед них Данило, у якому цар визнав “високий Дух Святого Бога, відання і розум, світло і високу мудрість.” Дан.5:12 Всі вони, “засвідчені у Вірі”, виявили справжній, образ піднесеної, духовної, нетлінної Краси Людини. Єдина їхня прикраса – благочестя в Духсі Премудрості. Вони явили світу величну Красу всеісторичної Всесвітньої Церкви в збірному образі “…жінки, одягненої в сонце”– увінчаної символічним вінцем із дванадцяти зірок. Духовна “ Міцність і краса – одяг її” – говорить Соломон. Прт. 31,25. Самодостатність краси виражається в її духовній сутності й змісті: “Нехай краса ваша буде не зовнішньою…але людина в потаємності серця, у красі лагідного й мирного духу, що дорогоцінно перед Богом,” щоб у всьому бути прикрасою Науки Спасителя нашого Бога.1Пет.3:4-5;Тит.2,10.

З найдавніших часів, відповідно до свого т.зв. культурного рівня, косметикою й прикрасами займалися всі народи – від примітивних напівдиких племен, до найрозвиненіших сучасних цивілізацій. Цим, як уже згадувалося, люди ілюзорно заповнюють загублену, або ще не знайдену справжню красу. І коли Ісаія від імені Бога говорить про гордовитість дочок Сіону, які “…ходять піднявши шию і зваблюючи поглядами, виступають величавою ходою і гримлять ланцюжками на ногах”, то, звичайно, пророк насамперед говорить про гордість, самовдоволення, самолюбування в різних релігійних спрямуваннях, і про те, як вони приваблюють своєю мнимою величчю свого бездуховного релігійного словоблуддя. Така образність характерна не тільки релігії Ізраїля – пророк говорить про усі т.зв. церкви і деномінації – “дочок Сіону,” – які тільки зовнішніми пихатими формами, обрядами й ритуалами, мистецтвом, багатством і розкішшю різноманіття свого доктринерського т.зв. богослов'я зваблюють багатьох, ворогуючи між собою і вихваляючись одні перед іншими своєрідними особливостями і своєю кількістю. Откр.3:14-17. Пророк передбачає час, коли все штучне, зовнішнє, чим прикривається духовне запустіння і порожнеча “ дочок Сіону” буде зняте і обнажиться весь сором бездуховності їхньої релігії. “І буде замість пахощів сморід, – говорить пророк, – …і буде вона сидіти на землі спустошена”. Іс.3:13-17. Все це пророк називає скверною, яку Господь змиє з “дочок Сіону…” Іс.4:4.

Бог від початку призиває: “Зніміть із себе прикраси свої”. І так, як ці предметні прикраси, привнесені від древнього язичництва, послужили прообразом духовного опоганення, то народ правдивого Віросповідання – Церква Ісуса Христа, – повинна бути вільною від усього, що характерно деградуючій культурі сучасного миру, і тоді “…пронесеться по народах слава твоя заради справжньої краси твоєї, тому, що вона була цілком досконала при тім чудовому вбранні, що Я поклав на тебе, говорить Ієгова Бог.” Ієз.16:13.

Уперше в Біблії з ім'ям Ієзавелі, цієї нечестивої жінки, згадується вживання „косметики” для додання пристойності її лиховісній особі. Одержавши неприємні їй звістки, Ієзавель „нарумянила лице своє, і прикрасила голову свою, і дивилася у вікно”– читаємо в книзі Цар.9:30. Ім'я Ієзавелі, яка умертвила багатьох Божих пророків, стало синонімом розпусти, підступництва й жорстокості, стало образним уособленням релігійного блудодіяння. Вона дружина царя, (тісно пов’язана з владою світа) Пануюча релігія завела ізраїльський народ у повне духовне запустіння і спустошення. Порожнечу своєї бездуховності ця релігійна блудниця і в новозавітні часи прикриває мистецтвом усякої релігійної розпусти. Прикрашена рум’янами різних фантазій, містики і байкарством, вона присутня у всіх „вітринах” на вулицях світу, щоб зваблювати невігласів “які від істини відвертають слух і звертаються до байок “ 2Тим. Вона “... називаючи себе пророчицею, учить і вводить в оману” Откр.2:20, чинить перелюб з сучасним язичництвом, приймаючи його нові вподобання і образ мислення у всіх перекручених формах самовираження, (самоприкраси). Найсуттєвішою характерною рисою правдивого Віровизнання насамперед є виконання Заповідей Любові до Бога й Любові до людини; простота служіння Істині в Ісусові Христі, простота в зовнішності, у побуті, у їжі, в одязі – у всіх взаємовідносинах з світом. ( Дії.2:46;2Кор.1:12; 11:3; Єф. 6:5.) „Восстань, світися...бо прийшло світло твоє і слава Господня зійшла над тобою. Бо ось, темрява покриє землю і морок – народи; а над тобою засяє Господь, і слава Його явиться над тобою. І прийдуть народи до світла твого і царі – до сяйва, яке сходить над тобою.” (Іс.60:1-3).скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно

   Система Orphus

Добавить комментарий

Оставить комментарий