Духовне значення біблійної оповіді про Якова та Ісава

« І молився Ісаак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь вислухав його молитву, і завагітніла Ревека, жінка його. І билися діти в утробі її. І сказала вона: Коли так, то для чого я це переношу? (коли так, то навіщо мені жити. пер. Хоменка) І пішла запитати Господа. І промовив до неї Господь: Два племена в утробі твоїй, і два народи з твого нутра будуть виділені, і стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити. І сповнились дні її, щоб родити, і ось близнюки в утробі її. І вийшов перший червонуватий, увесь він немов плащ волосяний. І назвали ймення йому: Ісав. А потім вийшов його брат, а рука його трималася п'яти Ісава. І назвав ім'я йому: Яків. І став Ісав чоловік, умілий ловити, чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що живе у наметах. І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його була приємна йому, а Ревека любила Якова.
І зварив Яков їжу, а з поля прибув Ісав, і змучений був. І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я.( знеможений, виснажений пер.Куліша, Хоменка) Тому назвали його: Едом. А Яків сказав: Продай же нині мені своє перворідство. (Бут.25:21-34)

Приведені слова з книги Буття є невеликою частиною величної історії духовного становлення Людини, її сходження на висоти пізнання Премудрості Волі Божої і підняття її з гріховного стану.

В Ісаакові, в глибоко символічному вираженні, відкривається продовження істинної Віри Авраама серед язичництва. Його дружина Ревека є прообразом спільноти людей, об’єднаних відкритою Вірою в Єдиного Бога – прообразом правдивої Церкви. В дуже важких умовах темряви язичницького оточення, Церква довго не може народити правдивих послідовників Віри Ісака. В своєму прагненні народжувати і мати духовних спадкоємців Ісаак в благоговінні звертається до Бога. В осередку людей Віри Ісаака, натхненних духом Божого Слова, започатковується народження двох, протилежних між собою напрямки служіння Богу. Ревека, як Церква, відчуваючи їх боротьбу між собою ще на початку їх зрілості, занепокоєна так глибоко, що вважає своє життя марним і таким, що не відповідає її духовній сутності і призначенню. В занепокоєнні і тривозі Вона звертається до Бога. І отримує від Бога велике пророче одкровення: « І промовив до неї Господь: Два племена в утробі твоїй, і два народи розділяться з твого лона, і старший молодшому буде служити.» Про це відкриття говорить апостол Павло:«…бо коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили, щоб позосталась постанова Божа у вибранні… від Того, Хто кличе, сказано їй: старший буде служити меншому, як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів.» (Рим.9:12)

В їх особистостях зображене тривале історичне суперництво між ними. Два брати символізують духовне протистояння двох народів. Ісав є родоначальником ідумеян, про духовне розтління яких Бог говорить устами пророків: « І буде Єдом жахом; всякий, хто проходить мимо, жахнеться, дивлячись на всі язви його.» Єрем. 49:17 «Чи не брат Ісав Якову? каже Господь, а Я Якова полюбив, а Ісава зненавидів, і зробив його гори спустошенням, а спадок його для шакалів пустині» .Мал.1:2-3

Яків започаткував духовний родовід Ізраїльського народу, на якого була покладена велика духовно-просвітницька місія серед язичницьких народів.

Але спочатку «… полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його була по смаку йому»

Ісав, будучи мисливцем на полі навколишнього язичницького світу, вміло «вловлював» їх і спочатку навертав і приводив в середовище батька. Батько це схвалював і любив, бо така діяльність відповідала духовним його намірам. Але спонукуваний тільки своїм войовничим вмінням, Ісав діяв без любові до справи, не турбуючись про своє духовне зміцненням і зростання. В зіткненні з дикими язичницькими вподобаннями він швидко втрачав жалюгідні залишки своєї духовності, зживався з їх бездуховним, земним образом мислення. Остаточно духовно знесиленим і змученим він повернувся з поля, будучи вже на грані повного духовно смертельного спустошення. В такому стані Ісав просить у Якова: нагодуй мене отим, червоним, червоним тим. Характерним є те, що він сам двічі вказує, яку їжу він хоче спожити. Сочевична юшка, яку він хоче спожити, стала синонімом відсутності духовної поживи, відповідає його внутрішньому, вже спустошеному стану.

Яків, будучи людиною миру, і перебуваючи в наметах Батька - в атмосфері духовності, розумів занепадницький стан брата. Яків знав і був впевнений в Божому пророчому одкровенні Матері-Церкви про те, що народжений першим не буде вибраний Богом для великої духовної справи на землі. Знаючи, як відноситься до духовності брат, Яків запропонував Ісаву відмовитись від первородства і продати йому. Ісав беззаперечно визнає свій стан: Ось я умираю, то нащо ж мені оте первородство? Цими словами він відкриває всю справжню свою сутність. І Яків вимагає від нього, щоб той засвідчив повне і остаточне визнання своєї очевидної неспроможності бути носієм первородства – бути правдивим виразником духа Істинної Віри: Присягни ж мені нині. І той присягнув йому, і продав первородство своє Якову. І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. «І так зневажив (знехтував) Ісав первородство своє.» Остаточно відійшов від Істинного духовного служіння.

« Ісак постарів і затемнились очі йому, і він не бачив.»

Перебуваючи в оточенні постійного язичницького впливу, Віра, представлена в образі Ісаака, з плином часу зазнає певних втрат первинної своєї цільності і неушкодженості в його послідовників. Духовне бачення і далекоглядність Віри з часом затемнились привнесеними ззовні руйнівними чинниками.

Духовний остаток Церкви в образі Ревеки, керуючись пророчими одкровеннями, робить все, щоб правдива Віра Авраама і Ісаака, відродилась в тому наслідникові, якого від народження вже вибрав Бог. Ревека сказала Якову: твій батько говорив до Ісава : принеси здобич мисливську мені, і зроби мені наїдок смачний, і поблагословлю тебе перед смертю своєю. А тепер, Іди до отари, і візьми мені двоє добрих козлят, а я їх приготую, як їжу, приємну для батька, як він любить. І принесеш батькові своєму, і буде він їсти, щоб поблагословити тебе перед смертю своєю. І промовив Яків до Ревеки: брат мій Ісав волохатий, а я гладенький. Обмацає мене батько і я стану в очах його як обманець. Цими словами Яків визнає, що він «гладенький» - тобто, ще не приносив перед батьком так багато плодів своєї праці, як «волохатий» Ісав.

І приніс «з отари», з середовища Церкви козлят – тих, хто вже перебував в правдивій Вірі. І Ревека приготовила приємне Ісаку. І взяла Ревека гарні вбрання свого старшого сина Ісава, що були в домі з нею, і вбрала Якова. (Ті ознаки праведності, які спочатку були в Ісавові, Ревека представила в Якові) А шкури козлят наділа на руки йому, і на шию його. (Приведеними Яковом до віри «гарними козлятами» Ревека представила його непомітну працю в її «отарі») Все це приємне вона приготовила і спорядила Якова. І прибув він до батька і сказав: Батьку мій! А той відказав: Хто ти, мій сину? А Яків промовив: Я Ісав первородний. Я зробив, як сказав ти мені. Поїж із здобичі мисливської, щоб душа твоя поблагословила мене. І промовив Ісаак до Якова: Підійди і нехай я обмацаю тебе, чи це ти син мій Ісав. І підійшов Яків до Ісаака, а той обмацав його та й сказав: Голос голос Яковів, а руки руки Ісавові. І не впізнав він його, і поблагословив його. І сказав він: То ти син мій Ісав? А той відказав: Я. Ісаак почув голос благовісника правдивої Віри, і відчув діяльність рук Ісава.

Яків мав всі глибоко духовні, морально-етичні і формальні підстави стверджувати перед батьком своє первородство. Ревека, як уособлення Церкви, керувалась одкровенням Бога про Якове благословення і в цьому одкровенні він був переконаний. - Це перша, найголовніша підстава. Друга: Яків, розуміючи байдуже ставлення Ісава до первенства духовних цінностей, запропонував йому відмовитись від первородства і отримав від нього повну згоду. І третє. Свою відмову Ісав ствердив клятвою. Те,що було найважливішим для Якова і його матері він з легкістю позбувся за сочевичну червону юшку. Ревека, знає, яка їжа до смаку Ісаака - розуміє його бажання приводити людей з «диких полів» язичництва до Віри в Єдиного Бога. Вона обкладає руки Якова «шкурами козлят», взятих з кошари, з середовища людей віри. Яків, вихований в середовищі церкви, своїм миролюбством і лагідністю, тихим і спокійним свідченням привів до віри цих «гарних козлят» і став перед батьком. Ісак почув голос великого наслідника Істинної Віри, якого від початку його народження вибрав Бог.

Ісав обманює батька, коли продав своє первородство і вимагає благословення, на яке втратив право. Ісав обманює Ревеку і брата, коли, порушив клятву, і йде отримати те, від чого з легкістю відмовився і за безцінь продав. І вникаючи в значення цього, «…дивлячись на всі язви його, буде Єдом (Ісав) жахом – говорить пророк (Єр.49:17) Єгипет зробиться пустелеюі Єдом буде безлюдним степом - за те, що вони пригноблювали синів Іудиних і проливали невинну кров в землі їхній» .(Іоіль.3:19)

Все життя Ісава, від початку його занепаду, визначалось тією «їжею», яка властива йому – червоною «сочевичною юшкою» - повною бездуховністю в його бурхливій релігійно-войовничій діяльності.

Значущим прообразом є те, що Ісав поселився на горі Сеїр, про яку словом Господнім пророк говорить: звернись до гори Сеїр і… скажи їй: Так як у тебе вічна ворожнеча, ти віддавала синів Ізраїлевих в руки мечу…так як ти не не навиділа крові, то кров і буде переслідувати тебе. І зроблю гору Сеїр пустинею і безлюдним степом і винищу на ній того, хто приходить і хто повертається …» (Єзек.35:1-10) Це означає, що Релігія в образі Ісава основувалась на «висотах» гори Сеїр, тобто, на різних т.з. богословських догматах. І беззаконня своє виправдовувала своєю «…земною, душевною, бісівською мудрістю», (Як.3:15,)

Релігія в образі Ісава насильством, жорстоким фанатизмом і релігійними війнами навертала народи в свою бісівську віру. Історія свідчить про всі ці «жахливі язви його»…Мечем і вогнем заганяли сліпий народ у віру, в якій за словами апостола « і біси вірують і тремтять…» (Як.2:19)

Червона їжа, яку споживав Ісав, це його релігійна насильницька, войовнича ідеологія, яка принесла свої жахливі кроваві наслідки. «…Єдом жорстоко мстив дому Іудину і тяжко згрішив…» - говорить пророк (Єзек.25:12) Державницькі релігії завжди переслідували, гнали і жорстоко розправлялися з праведниками, вірними сповідниками і служителями істинної Віри. Червоний, «волосатий» Єдом - його багато чисельна, масова релігія обагрена кров’ю праведників. Така релігія обречена на зруйнування.

«Якщо Єдом скаже: "ми зруйновані, але ми відбудуємо зруйноване", то Господь Саваоф говорить: вони побудують, а Я зруйную, назвуть їх областю нечестивою, народом, на котрий Господь прогнівався назавжди. ( Мал.1:4)

Стає очевидною реальністю, що різні світові релігії з їх марновірством, жорстоким фанатизмом, і жахливими злочинами, приходять до крайніх мір саморуйнування. Їх «апологети» і сліпі «ревнителі» їх спотвореної віри спохватилися поспішно її реабілітувати. Різними методами силкуються її осучаснити, підпираючи розвал. Устами пророка Бог виніс остаточний вирок всій блудодійній релігії світу: «вони побудують, Я зруйную». Зруйнує і тих, хто ще «приходить» до такої релігії і тих, хто до неї «повертається»…

Перед кожною мислячою людиною стоїть важливий вибір: або залишатись в темряві на пів язичницької релігії з всіма її характерностями, відкритими в образі Ісава-Єдома, і бути відторгненим від спасіння і життя вічного; або, вникаючи в сутність правдивої Віри, представленої в образі Якова, і відритої в Ісусі Христі, всім серцем і розумом прийняти Істину Волі Божої і бути вірним Його служителем.скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
0

   Система Orphus

Добавить комментарий

Оставить комментарий